Асоціація випускників 
Я сам з Рівного. Народився і виріс в цьому місті. На час мого вступу «Острозька академія» вже мала авторитет в області, як навчальний заклад в якому нема хабарів. Який може дати знання талановитим студентам, котрі дійсно хочуть вчитися і знайти правильне місце в своєму житті.
Зізнаюсь, намагався перед цим вступити в декілька рівненських вишів і, чесно кажучи, був розчарований тим, що я там побачив. Інтуїтивно відчував, що це не моє. Атмосфера там була якась гнітюча, «совкова» і не творча. Я сам з простої родини. Батько раніше працював автослюсарем, мати – робітницею на заводі «Газотрон». Потім, коли настали важкі 90-ті, наша родина почала торгувати на базарі. Я й сам, будучи школярем, влітку торгував, допомагав батькам, заробляв якісь свої перші невеликі гроші.
В один момент мені стало зрозуміло – випускнику школи зі звичайної родини проблематично поступити на хороший факультет у Рівненський виш, без хабарів, чи блату. Знайомі студенти також розповідали, що й після вступу дуже часто доводилося платити за заліки, неявку на лекції та пари, тощо. Думаю, що зараз ситуація стала кращою, але тоді у 2000-х, такою була репутація у багатьох місцевих ВНЗ.
Тому я, в принципі, і обрав «Острозьку академію», як щось світле і чесне в моїй уяві, без мажорів. Спочатку хотів поступити на іноземну філологію тому що закінчив дуже хорошу Рівненську спеціалізовану школу №15 з поглибленим вивченням іноземних мов. Однак, трохи не дібрав балів. Я пішов на підготовче відділення. І знов не дібрав пару балів до вступу. Конкуренція вже тоді була надзвичайно висока.
Тоді в ОА якраз відкривалася нова спеціальність «Політологія». Ще в школі в мене було дві схильності. Одна, до мов, друга – до географії, історії, політики, публіцистики, журналістики. Мабуть, це була доля і один з важливих життєвих уроків. Не варто опускати голову, якщо щось не виходить. Іноді, треба озирнутися навкруги і побачити нові можливості для себе. Зробити один крок назад, але потім два вперед. Так я почав вчитися у першій в історії Острозької академії групі студентів-політологів – ПЛ-11.
Коли розпочалося навчання, то мої враження від Академії вже були не такими, як у моїх одногрупників. До цього я вже рік провчився в Острозі на підготовчому відділені, пройшов хорошу академічну школу. Я вже знав за якою системою проходить навчання, знав багатьох викладачів, отримав додаткові знання. Адже на підготовчому нас вчили, фактично, за програмою перших курсів. До речі, це дуже сильно допомогло. Перший рік в якості повноправного студента ОА пройшов легко, на одному диханні.
Тоді наша академія ще не була такою блискучою, яскравою, богемною і сучасною, як зараз. Ми не мали такої фантастичної сучасної бібліотеки. На місці нинішнього стадіону було лише старе футбольне поле, де місцеві мешканці випасали худобу. Ще не було тенісних кортів та котеджного містечка для викладачів, багатьох статуй, парку та озера, впорядкованого підземелля капуцинів. Все це потім будувалося і з’являлося на наших очах. Але то зовнішні враження. Насправді, я був підкорений контрастом між рівненськими вишами, рівненською молодіжною тусовкою і академією.
Найперше – це питання мови. Тоді у Рівному серед молоді переважала російська мова. Я й сам був переважно російськомовним. Але саме завдяки Острозькій академії вперше цілком органічно та повністю перейшов на українську мову в побуті. Я опинився в середовищі, де пропагувалися українські цінності, патріотизм. В мене відбувся певний апгрейд свідомості. Я став україномовним, почав відкривати для себе сторінки правдивої української історії про які раніше не знав. Все це дало відчуття міцного українського коріння, яке, очевидно, є в кожному з нас.
Мені сподобалися викладачі, академічна атмосфера більш індивідуального підходу до кожного студента. Я був вражений ректором Ігорем Демидовичем Пасічником його ерудованістю, енергетикою якою він міг зарядити людей. Я пам’ятаю перші зустрічі з ректором і його виступити перед нами – це було щось неймовірне, як він любив казати «це була фантастика». Зараз модно називати таких людей мотиваційними спікерами, якщо говорити про нашого Ігоря Демидовича, то він спікер 100 левела.
Щодо викладачів, то важко сказати що хтось був найулюбленішим. В ОА була низка класних викладачів яких я поважаю, яких я розумію, з якими подобалося навчатися.
Першим завкафедри «Політології» у нас був Іван Йосипович Береговий, покійний нажаль, доктор філософських наук, професор, людина старого гарту. Спершу нам це не сподобалось. Ми спершу не сприйняли його, це був наш внутрішній протест. Але потім він відкрився нам з іншої сторони. Це був той викладач, який вчив нас дорослому життю, реальному погляду на речі та процеси, які відбуваються в країні.
Деякі з його цитат ставали крилатими. Він часто любив закінчувати будь-яке звернення до тебе, як до студента, фразою «Так, чи не так?». Ще одна крилата фраза «таке життя, хлопці», взагалі носила дуже глибинний життєвий, філософський зміст.
Іван Йосипович не був строгим викладачем. Він передусім цінував тих, хто не «зубрить», а розуміє сутність речей і може сам формулювати потрібні тези, креативити, викручуватися. Він не лише доносив предмет, а й розказував приклади з життя, закликав не бути максималістами, а бути реалістами, шукати компроміси. Завдяки йому, у нас привилась здатність самостійно мислити, відстоювати свою позицію. Він бачив в людях талант, закликав розвивати свій потенціал, не сподіваючись лише на одну літературу. Він також поважав, розумів та підтримував студентів, які починали працювати вже під час навчання та переходили на індивідуальний план. А я був саме таким спудеєм.
Іншу, більш сучасну сторону політології для нас відкрив Юрій Мацієвський. Він навчався і стажувався в США. Ми дуже чекали його повернення в Україну. Нам кортіло доторкнутися до тих західних знань, які на той час були рідкістю в Україні. Коли Ю. Мацієвський очолив кафедру, то він почав навчати нас трохи іншої, модернової політології, яка базується не на філософії, а на біхевіоризмі, конфліктології, геополітиці, транзитології. До речі, саме завдяки Юрію Мацієвському, я серйозно зацікавився тематикою демократичного транзиту в пострадянських країнах та працями Роберта Даля про поліархію, взаємовідносини влади та опозиції. На відмінно захистив магістерську роботу по цій темі.
Ще один улюблений предмет «Історія політико-правових вчень», який викладав Роман Станіславович Мартинюк. Дуже класний, насправді, викладач який був закоханим у свій предмет і досконало знав його. Він міг по пам’яті цитувати підручник ІППВ Нерсесянца і це вражало.
Для мене академія це дух здорової конкуренції, це простір творчої та наукової свободи, притаманний західній цивілізації. Ми всі прагнули краще вивчити предмет, краще його здати, засвоїти, генерувати щось своє. Зі сторони здавалося, що це боротьба за оцінки в заліковках, автомати, за те хто отримає більшу кількість 100 балів. Та насправді, це була боротьба саме за знання, за те, хто краще «шарить», креативить на ходу, дебатує, опираючись на здобуту теорію і практику.
Це, мабуть, те чого не вистачає нашим традиційним ВНЗ, де просто вчаться заради корочки. Я згоден з недавнім висловлюванням Ігоря Демидовича Пасічника про те, що сучасний ВНЗ має готувати студентів до дорослого, самостійного життя, яке сьогодні проходить в умовах постійної конкуренції та зміни обставин. Острозька академія в цьому плані знаходиться на правильному, передовому шляху.
Окрім цього академія вчила нас такому поняттю, як меценатство, фундаторство. Наше навчання супроводжували різноманітні конкурси, гранти, стипендії, які надавали меценати та відомі особистості. Багато кабінетів в ОА були обладнані за рахунок меценатських коштів. За гарне навчання, творчі здобутки, за активну участь в громадському та спортивному житті університету студентам також надавалися різні міні-гранти. Це теж був певний стимул і велика честь.
Я старався цього добиватися, кілька разів отримував іменні стипендії Фонду імені Володимира Кузя за активну участь в спортивному житті університету. Ще з підготовчого відділення виступав за баскетбольну команду Острозької академії. Також приводив до перемог у спартакіаді по баскетболу гуманітарний факультет, а потім ПІМ. Досі згадую той період часу із великою ностальгією.
Дякую нашому тренеру Олександру Іваніву за те, що він робив усе можливе, аби розкрити для нас баскетбол з більш професійної сторони. Любов до баскетболу – це для мене на все життя. Досі зберігаю офіційну червоно-чорну форму баскетбольної команди Острозької академії зі своїм іменним 21 номером.
Саме ті приклади меценатства, які я бачив за час навчання в ОА, потім надихнули на допомогу студентському проекту J-Lab – журналістській лабораторії при академії. Наприкінці 2014 року вібувався збір коштів на технічне забезпечення лабораторії. Довго не задумувався і від щирого серця зробив свій досить вагомий фінансовий внесок. Вважаю, що кожен успішний випускник ОА має хоч раз чимось віддячити своїй Альма-матер.
Приємно, що наш ректор, особисто, не байдужий до здорового способу життя, рухової активності, до фізкультури, до проведення спартакіад між факультетами. ОА також унікальна тим, що вона намагається давати не лише знання, але й навички громадянського життя та багато можливостей для саморозвитку поза парами. За час навчання в академії можна спробувати себе в абсолютно різних іпостасях. Було би тільки бажання. Чим я тільки не займався – і очолював Студентську раду Гуманітарного факультету і балотувався на посаду голови Братства Спудеїв, і співав в академічному хорі, брав участь в КВК, займався поезією, працював над студентськими газетами, виграв право на стажування у Верховній Раді України за програмою Університету Індіани.
Я вдячний Острозькій академії і особисто Ігорю Демидовичу, він свого часу зробив геніальний крок – познайомив Ларису Івшину з Острозькою академією. Я був у тій групі студентів, яким були присуджені перші іменні стипендії Лариси Івшиної. Потім ми в редакції газети «День» з Яною Кутько, Оленою Котюк, Ларисою Антощук, Дариною Зінчук та іншим спудеями проходили стажування. Потім я працював позаштатним кореспондентом газети. Завдяки Ларисі Івшиній та школі «Дня» мені відкрився шлях до подальшого професійного зростання у Києві.
Політологія, політична журналістика і політична діяльність в сучасному світі фактично одне і те саме. Хороший політик має бути і політологом, і хорошим політичним журналістом, спічрайтером, ідеологом, PR-ником, і вже навіть інтернет-маркетологом. Він має бути універсалом, вміти прогнозувати та моделювати розвиток ситуації. Він повинен простими словами, дуже доступно пояснювати людям складну державну політику та політичні процеси.
Катерина Дудар